1. Чесність слугує орієнтиром правди, утверджує прагнення вибудовувати відкриті стосунки з іншими, без лицемірства чи бажання приховати суттєве, виглядати краще в очах інших. 

2. Чесність є умовою створення атмосфери довіри як соціального капіталу, необхідного для успішного формування діалогу між громадянами та державою. 

3. Академічна доброчесність як сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень. 

4. Чесність - мірило здорового мікроклімату шкільного середовища. 

1. Чесність не має бути самоціллю. 

Насправді чесність як людська чеснота є засобом для успішної комунікації. Ціллю ж є власне відкриті, щирі стосунки, які, хоч і стають більш вразливими від відкритості її учасників, зате не втрачають своєї природності, а, отже, змістовності. 

2. Чесність не повинна сприйматися як необхідність прямолінійно говорити все, що заманеться, незважаючи на етику (щодо стану здоров’я, зовнішності, стилю одягу та інші оціночні судження). 

Чесність полягає насамперед у вмінні бути порядним та «нетоксичним», тобто доносити до інших лише те, що дійсно має значення, і те, що не принижує іншу особу. Це, однак, не означає, що для збереження приязних стосунків припустимим є говорити людині протилежне тому, що дійсно вважаєш. Чесність перестає бути чеснотою, як тільки вона спрямована не на очищення стосунків, а на їх отруєння. 

3. Важливо не доводити чесність до абсолюту, акцентуючи на несуттєвих або несвідомих неточностях сказаного людиною. 

Особливістю чесності є ефект «роздягання»: якщо людина щиро говорить про свої думки та переживання, то інші люди не повинні намагатися «впіймати» таку людину на дрібницях у її висловлюваннях. 

• Батьки, вчителі та адміністрація чесно й без надуманих приводів комунікують щодо всього, що стосується розвитку дитини. Претензії чи рекомендації висловлюють безпосередньо тому, кого це стосується. 

• Вчитель заохочує учнів відверто і чесно говорити про свої почуття, проблеми. 

• Поки у класі нікого не було, учень ненавмисно перекинув горщик з квітами, від чого ті поламались. Вчитель запитала на уроці, хто це зробив, учень зізнався і висловив щире засмучення інцидентом. Вчитель попросила учнів надалі бути обережнішими. Вітала правдивість хлопчика, звернула увагу інших на те, що уміння чесно визнавати свої помилки формує з людей справжніх лідерів у житті. 

•  Учні в класі у спілкуванні між собою спілкуються відкрито та чесно, а не прямолінійно та безтактно. 

• Учень не приховує від батьків низьку оцінку з предмету, а ті, натомість, поважають його чесність, звертають увагу на необхідність виправити ситуацію, проте застосовують зважені виховні заходи, розуміючи, що суворі покарання можуть змусити сина чи доньку в майбутньому бути з ними менш відвертими. 

• Учень вирішив одне завдання самостійно, інше списав в однокласника. Побачив, що той допустив серйозну помилку у першому завданні, проте не сказав йому про це. У результаті, хоча обидва вирішили самостійно лише по одному завданню, завдяки хитрості один з учнів отримав значно вищу оцінку, ніж інший. Через день учень зізнався у своєму вчинку як ровеснику, так і вчителю, і попросив оцінити його належним чином. 

• Адміністрація під надуманими приводами намагається створювати некомфортну атмосферу для вчителя, який до цього попросив директора та батьків не втручатися у процес оцінювання. На спробу вчителя поговорити відкрито директор «закривається» та відгороджується формальними відповідями на кшталт «згідно з чинним законодавством».

• Учні та вчителі уникають звернення до директора школи з питань, що їх турбують, оскільки певні, що їм не дадуть правдиву відповідь.

• Учень з необережності розбив мобільний телефон однокласника. Коли той повернувся, винуватець не зізнався у скоєному, посилаючись на те, що через шум у класі сам не помітив, хто це зробив. 

•  Вчитель приховує від директора факт своєї некоректної поведінки щодо учня, списуючи розповіді останнього на дитячу незрілість. 

• Батьки постійно уникають відвертої розмови з учителем щодо проблем навчання та виховання їхньої дитини. 

• Учень списав контрольну роботу. Коли вчитель після перевірки робіт запитала, хто у кого списав, винуватець запевнив, що роботу виконував сам.