1. Турбота як умова виживання передбачає потребу людини розвивати у собі щире бажання допомогти іншому, попіклуватись про нього з прагненням одного дня побудувати турботливе суспільство. 

2. Турбота має бути діяльнісною, вона передбачає уміння не лише співчувати, але й співпереживати людині, тобто активними діями або принаймні активним слуханням включатися у життя людини. 

3. Учасники освітнього процесу, які практикують цінність турботи, хоча й очікують взаємності, проте допомагають іншим не з цієї причини. 

1. Учні мають розуміти, що не слід сприймати турботу як опіку, за якої всі про них дбають, а вони самі ні за що не несуть відповідальності. 

Для того, щоб укорінити в собі певні якості характеру, людина має їх практикувати. Важливо, щоби учні відчували, що вони виступають не лише об’єктом опіки, але й суб’єктом (щодо батьків, братів, сестер, інших учнів тощо). 

2. Турбота не має розумітися «гарячою картоплею», яку намагаються передати іншому як тягар або звинуватити у неналежному піклуванні про дитину. 

І педагогічні працівники, і батьки мають обов’язки турбуватися про дитину. У певних кризових моментах правильним у контексті цінностей є не лише діалог у стилі «хто винен?» чи «хто недоопрацював?», а самокритичне виявлення причин, що призвели до можливих несприятливих наслідків, й спільна діяльність усіх дорослих учасників освітнього процесу у відновленні належної турботи за дитину. Відтак має бути тісна співпраця учасників освітнього процесу задля розуміння справжніх потреб учня, врахування їх у процесі виховання. 

3. Турбота не має бути гіперопікою. 

Значення турботи полягає у виявленні можливостей щиро допомогти іншому, проте не замінити своєю діяльністю той простір, який має наповнитися особистим досвідом людини. Мистецтво потрібної турботи передбачає уміння віднайти баланс між тим, де потрібно увімкнутися у допомогу, а де – відійти. Турбота про дитину не має позбавляти її можливостей опанувати навички самозарадності чи турботи про себе. До прикладу, дбати про своєчасну купівлю для дитини їжі, одягу або техніки не має означати позбавлення її права заробити свої перші гроші (якщо це, звісно, відповідає віковим, фізичним, інтелектуальним можливостям дитини та не суперечить чинному законодавству). 

• Вчитель допомагає опанувати матеріал учневі, що був через хворобу відсутній на уроці. Подібну допомогу йому надає й інший учень. 

• Учень ділиться обідом з іншим учнем. 

• Учитель запитує в учнів про їх настрій, відпочинок. Позичає гроші учневі на обід. Цікавиться станом справ у родині, передає вітання батькам. Запитує в учня, чи одужала його сестра. Активно слухає учня. 

• Учні, вчителі, батьки, адміністрація закладу організували ярмарок власноруч створених дітьми виробів, а виручені гроші надіслали онкохворим дітям. 

• Директор дбає про те, щоб безпечне освітнє середовище, умови праці та навчання, наскільки це від нього залежить, були у школі належним чином забезпечені. 

• Батьки розуміють, що основоположним осередком зростання дитини є саме сім’я. Роблять все можливе для збалансованого емоційного стану дитини, уникаючи ситуацій, за яких дитина стає свідком чи заручником сімейних суперечок. Забезпечують дитину потрібним одягом, харчуванням, звертають увагу на режим її сну та відпочинку. 

• Вчитель не намагається допомогти одягнутися тим дітям з особливими освітніми потребами, які потребують цієї підтримки. 

• Один учень випустив з рук шкільне приладдя й просить однокласника допомогти його зібрати, на що той демонстративно не зважає, а лише кепкує словами «з тобою вічно щось трапляється». 

• На уроці фізичної культури учень поранився, інші на це не зважають і продовжують змагання. 

• У класі трапився випадок булінгу (цькування). Вчитель схиляється до того, щоб не вживати серйозних заходів у надії, що «самі розберуться» або «хай їхні батьки про це думають». Інші діти теж не відчувають потреби розказати про подібні випадки вчителю, директору чи батькам учасників конфлікту. 

• Батьки не беруть до уваги навантаження вчителя та кількість учнів у класі, підвищують голос на педагога та переконані, що це виключне завдання школи всього навчити та правильно виховати їхню дитину. 

• Учня не турбує час відпочинку вчителя. Разом з тим, і вчитель щоразу відмовляє учневі у допомозі, коли той звертається до нього у позаурочний час.