1. Усвідомлення неповторності кожної людини, її безумовної унікальності, яка має бути прийнята іншими задля створення сприятливих умов для розвитку особистості та суспільства загального добробуту.

2. Заперечення стереотипного сприйняття інших, уміння і бажання прийняти людину, відмова від догматизму, від абсолютизації істини.

3. Розуміння необхідності шанобливого ставлення до інших людей, зокрема представників інших етнічних, національних, релігійних, расових груп, соціальних верств населення, а також їхніх поглядів, особливостей та звичаїв.

4. Створення можливостей для утвердження та розвитку надбань різних культур, підвищення мультикультурної освіченості учасників освітнього процесу. 

1. Толерантність не має ототожнюватися з пасивним спогляданням за всім, що відбувається у шкільному середовищі, із забороною втручання. 

Потурання різним антисоціальним проявам, як-от, хуліганська поведінка чи образа почуттів інших, не має нічого спільного з толерантністю. Учні, зростаючи в атмосфері відкритості, мають усвідомлювати, що, толерантність не означає потурання тим, хто не бажає миритися з прийнятими правилами гри. Толерантність, як і демократія, не може бути синонімом вседозволеності. o 

2. Толерантність за жодних обставин не може вважатися виявом слабкості, яку (як стверджують прихильники окремих політичних режимів) нав’язує європейська ліберальна демократія. 

Навпаки - вміння усвідомити і прийняти, що кожен з нас через свою унікальність не є апріорі кимось кращим за інших, допоки справа не йде до аналізу вчинків, є аргументом сильного. Агресія, як правило, є виявом слабкості особи. Той, хто не вміє сприймати іншого та його право на шанобливе до нього ставлення, є слабким за визначенням, незважаючи на удавану при цьому силу духу. p 

3. Толерантність та культурне різноманіття як цінність є не загрозою, а можливостями для утвердження національної ідентичності. 

Завдяки сприятливим умовам для взаємопроникнення культур національна ідентичність утверджується та розширює звичні межі. Держава зі свого боку має вжити заходів щодо недопущення порушень прав законослухняних громадян на безпечне середовище їхнього життя.  

• Учні не вказують у розмові чи поведінці на фізичні чи розумові труднощі свого ровесника, ставляться до нього приязно, залучають його до ігор на перервах. По-здоровому уміють жартувати одне над одним, не зловтішаючись над особливостями одне одного. 

• Вчителі заохочують, щоб учні не соромилися приміряти на себе донедавна гендерно нетипові професії, як-от, дівчата хочуть стати військовослужбовцями, а хлопці – квіткарями. 

• Вчитель толерантно ставиться до батьків і дітей, які відрізняються за кольором шкіри, віросповіданням, політичними поглядами тощо. 

• Учасники освітнього процесу з повагою та підтримкою ставляться до внутрішньо переміщених осіб. Жодних мовних чи інших обмежень у побутовому спілкуванні ніхто не відчуває. Вихідці з різних регіонів цілком відкрито та невимушено спілкуються. 

• Директор, як керівник, всіляко намагається допомогти з адаптацією нових працівників, сприяє формуванню у колективі атмосфери відкритого та доброзичливого ставлення одне до одного, створює відчуття шкільної родини. 

• Батьки та вчителі шанують одне одного незалежно від того, якого вони віросповідання, якою мовою вони послуговуються, з якої місцевості походять. 

• Батьки виховують в дітях цінність усвідомлення неповторності кожної людини, розуміння необхідності ставлення до інших людей, їхніх поглядів, традицій тощо як до можливостей для взаємозбагачення.  

• Учні злісно глузують зі стилю одягу, зачіски, голосу чи манери спілкування одного з них чи учителя. 

• У школі трапляються непоодинокі випадки кепкувань з учнів з сімей національних меншин. 

• Директор упереджено ставиться до вчителя, який є внутрішньо переміщеною особою, допускаючи у словах та поведінці недоречні зауваження. 

• Батьки в присутності дітей висловлюють негативне ставлення до представників меншин, створюючи передумови для формування у своїх дітей подібного ставлення. 

• Батьки починають особливо прискіпливо ставитися до роботи вчителя їхньої дитини, коли дізнаються, що той є представником іншої національності, культури або має відмінні політичні погляди тощо. 

• Діти заможних батьків відверто хизуються своїм майном перед ровесниками із сімей невисокого матеріального достатку. 

• Батьки просять вчителя на уроках посилатися регулярно на положення християнської етики, а на ремарку вчителя, що у класі є учні з мусульманської та іудейської родин, вони пропонують цим знехтувати з обґрунтуванням «християнство поганому не вчить».