1. Право кожної людини на самореалізацію своїх бажань, намірів, ідей – право на те, щоб інші не створювали перешкоди для розвитку особистості. 

Свобода передбачає волю людини як рушійний фактор її професійної та життєвої траєкторії. Саме людина з її прагненнями та ідеалами, недосконалостями та помилками має фундаментальне право робити у своєму житті як стратегічний, так і повсякденний вибір, що є необхідною умовою самореалізації людини та її творчого пробудження. 

2. Особа усвідомлює велику відповідальність перед суспільством за виявлення своєї свободи, за своє самовираження. 

З метою досягнення загального блага усім учасникам освітнього процесу свободу слід розглядати крізь призму відповідальності, поваги до закону, норм поведінки. Зміст свободи за суттю обмежується дисципліною та готовністю відповідати перед суспільством, які мудра людина у собі виховує, щоб дійсно відчувати себе вільною від своїх усвідомлених чи неусвідомлених залежностей. 

1. Свободу не можна сприймати як вседозволеність. 

Платон говорив: «Із крайньої свободи виникає найбільше і найжорстокіше рабство». Потрібно розуміти, що істинна свобода передбачає повагу до свободи інших, повагу до суспільного духовного та фізичного балансу. Справжня демократія стоїть на засадах громадянського суспільства – людей, що вільно об’єднуються за інтересами, поважаючи водночас інтереси одне одного. Учасники освітнього процесу мають усвідомлювати, що принципово важливо, аби виховання нинішнього та майбутнього поколінь передбачало коректне розуміння поняття «свобода». Так, модель «свобода від», яка часто притаманна посттоталітарним суспільствам, означає акцент особи на звільненні від умовностей та обмежень. «Свобода для» натомість передбачає розуміння людиною цілей спрямування своєї волі (для творчості, для збереження здоров’я, для розвитку здібностей тощо). Відповідно, «свобода для» є усвідомлюваною відповідальністю за своє самовираження, за його «нешкідливість» для сторонніх. o 

2. Відповідальність перед іншими абсолютно не означає необхідність діяти як усі, щоб не стати «білою вороною». 

Дитина має розуміти, що як у юному, так і в дорослому віці її право на самовираження, на свою думку недоторканне. Якщо йдеться про солідарність у чомусь, що людина вважає неправильним або таким, що суперечить моральним якостям, вона, як свідомий громадянин, має уміти відстоювати свою думку, а не плисти за течією. Відтак, відповідальним перед іншими треба бути у сенсі поваги до їхньої думки, а не у сенсі відсутності своєї позиції. 

3. Дисципліна не суперечить, а утверджує свободу. Вказані категорії не суперечать, а визначають межі одна одній. 

Українське народне прислів’я говорить: «Посійте вчинок – зберете звичку, посійте звичку – зберете вдачу, посійте вдачу – і ви зберете долю». Багато людей ототожнюють дисципліну з відсутністю свободи. Насправді ж, усе не так. Як стверджує Стівен Кові, автор книги «Сім звичок високоефективних людей», «недисципліновані люди є рабами настрою, бажання і пристрасті». У довгостроковій перспективі недисципліновані люди позбавляються свободи, яка може прийти з розвитком специфічних навичок і здібностей – як-от, вміння розмовляти іноземною мовою, їздити верхи, грати на музичному інструменті, виступати перед аудиторією тощо. Тож самодисципліна – це і є свобода. 

• Вчитель вільно обирає підручники для використання в освітньому процесі, відчуває автономію у питанні викладу навчального матеріалу. 

• Учні вільні у висловленні своїх думок.

• Вчитель намагається проводити низку занять в ігровій формі, стимулювати дружню взаємодію між учнями, сприяти соціалізації закритих до спілкування дітей. 

• В школі активне учнівське самоврядування, вчителі та батьки вільно висловлюють думки щодо освітнього процесу з повагою до думок інших. 

• Адміністрація дослухається до думок кожного педагога та аргументує свої доводи. 

• Учитель час від часу пропонує учням обрати вид активності на уроці, книгу для самостійного навчання. 

• Низка занять відбувається в ігровій формі, заохочується креативність дітей, їхнє уміння бути відкритими та невимушеними. 

• В школі заохочується нестандартний підхід у викладанні, що дає змогу прокинутися творчому началу учня та учителя. 

• Діти бояться виражати свою індивідуальність, бути злісно висміяними однолітками, вчителями чи батьками. 

• Прикриваючись свободою слова та думки, учасники освітнього процесу допускають образи на адресу одне одного.

•  Адміністрація закладу нехтує правом учителя щодо вибору навчальних підручників та наполягає на виборі конкретних матеріалів, посилаючись на «вказівку з області». 

• Учні не зважають на свободу інших, зчиняють галас, заважають іншим. 

• У школі трапляються випадки булінгу (цькування) одними учнями інших. 

•  У школі загальноприйнятне носіння шкільної форми. Батьки окремих учнів, посилаючись на свободу самовираження, нехтують цими правилами. Учні допускають надмірну екстравагантність щодо свого зовнішнього вигляду, не відчуваючи обов’язку співставляти свободу самовираження із цілями, для досягнення яких функціонує школа. 

• Учні ставлять перемогу у змаганнях понад усе.