Необхідність забезпечити незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак: 

1. Рівність можливостей та у доступі до можливостей. 

Всі люди мають однакові, зокрема й гарантовані державою право на освіту, вихідні можливості для реалізації себе. Якщо ж можливості не є рівними, то це створює умови для загального незадоволення і провокує втрату іншої цінності – суспільної довіри. Спостерігаючи різні підходи щодо реалізації певних можливостей в житті (наприклад, коли мати учня вирішила скористатися пропозицією знайомої медичної сестри якнайшвидше потрапити до лікаря замість очікування у черзі разом з іншими) та освіті (наприклад, під час зарахування до закладу освіти або оцінювання контрольної роботи), учням важче бути сформувати для себе у дорослому віці потребу в забезпеченні рівності для інших, що від них можуть юридично або фактично залежати. Рівність покликана виховати у молодого покоління неухильну практику поважати права та можливості, які гарантовані не лише їм. 

2. Рівність перед законом. 

Дорослі учасники освітнього процесу мають донести до дітей важливість дотримання ними у житті норм права, правил суспільної поведінки та утвердження рівності (без надання переваг чи привілеїв) перед відповідальністю. У виховному зрізі це має мати вираження у тому, що батьки та вчителі демонструють дітям приклади того, як важливо бути рівними з іншими, а не «особливими» (наприклад, сплачувати штраф за порушення правил дорожнього руху, не ухилятися від сплати податків тощо). 

3. Рівноцінність результатів. 

Критерії оцінювання результатів навчання учнів мають бути не лише де-юре, але й де-факто неупереджені з тим, щоб в учасників освітнього процесу не виникало обгрунтованих підстав вважати, що вчитель застосовує неоднакові підходи до оцінювання рівня знань учнів. 

1. Рівність не слід розуміти як неможливість надання будьяких переваг жодному учаснику освітнього процесу. 

Слід усвідомлювати різницю між нерівністю та природним розрізненням людей за вподобаннями, талантами, іншими особливостями тощо. Учасникам освітнього процесу важливо мати на увазі беззаперечні правові принципи пропорційності та соціальної обґрунтованості відмінностей між людьми, що, втім, не має бути підставою для зловживань правами. 

2. Рівність не повинна абсолютизуватися, вчитель не є змушений буквально вирівнювати у кожній ситуації гендерні та інші права учнів, що суперечило би природності освітнього процесу. 

Рівність не має передбачати формальне дотримання часового чи просторового балансу, абсурдного підрахунку часу, приділеного кожному учневі. Ключовим є внутрішнє чесне відчуття учасниками освітнього процесу неупередженого ставлення один до одного. 

• Вчитель під час уроку приділяє приблизно однакову педагогічну увагу різним учням, крім випадків, коли необхідно допомогти в окремих ситуаціях тим, хто не встигає. 

• Всі учасники освітнього процесу мають однакові права та однаково відповідальні перед іншими. 

•  Адміністрація здійснює зарахування учнів до школи прозоро та відповідно до вимог законодавства, без жодних привілеїв чи підкилимних домовленостей. 

• Батьки у спілкуванні з дитиною наголошують на її унікальності, проте не обраності. Пильнують за тим, щоб дитина не зростала самозакоханою.

• Директор витримує з усіма вчителями горизонтальні стосунки, вважаючи, що у ньому колектив має бачити насамперед колегу, а не начальника. 

• Батьки учнів класу спілкуються між собою на рівних незалежно від соціального статусу, матеріального достатку, віросповідання, політичних поглядів тощо. 

• Вчитель дотримується гендерної рівності в освітньому процесі, не демонструє відвертих симпатій чи антипатій у бік учнів певної статі; учням пояснюється, що сфери їхніх інтересів у майбутньому не мають бути стереотипно «чоловічими» або стереотипно «жіночими»; незалежно від гендерних особливостей діти розуміють зміст вільного вибору професійного та особистого життя. 

• У класі немає улюбленців та «поганих овець», - є ті, хто потребують більшої та меншої уваги до їх розвитку з боку вчителів, батьків, адміністрації. 

• Адміністрація не розмежовує особисте та професійне, поблажливо ставиться до вчителів, які їм подобаються, та більш вимогливо до тих, з якими особисті стосунки менш близькі. 

• Вчитель чи адміністрація більш приязно ставляться до дітей, чиї батьки заможніші за інших або є відомими у суспільстві людьми. 

• Вчитель, маючи конфлікт з кимось із батьків, перекладає свої негативні емоції на їхню дитину. 

•  Батько одного з учнів класу, народний депутат України, у вирішенні питань, пов’язаних з його дитиною, зловживає своїми повноваженнями щодо безперешкодного доступу до установ й одразу прямує до кабінету директора, неодноразово дозволяє собі зривати засідання педагогічної ради. 

•  Батьки просять чи натякають вчителеві інакше ставитися до оцінювання своїх дітей, ніж до інших, оскільки дитина додала популярності їхній школі, перемігши у телевізійному пісенному проєкті. 

• На уроках праці вчитель пропонує дівчаткам та хлопчикам активності не на вибір, а ті, що вважає типовими для однієї та іншої статі. 

• Батьки у вихованні однієї дитини застосовують щоразу суворі методи виховання, а щодо іншої – зовсім протилежні, достатньо м’які методи переконання.