1. Усвідомлення особою необхідності постійного розвитку протягом усього життя, реалізації творчої іскри, набуття навичок комунікації, роботи в команді, емоційного інтелекту тощо. 

2. Прагнення критично мислити, обґрунтовано ставити під сумнів усталені погляди, шукати та помічати зв’язки між вчинками людей та суспільними явищами, будувати логічні судження. 

3. Прийняття людиною особистої відповідальності за своє життя. Лідер сам веде своє життя. 

4. Лідер є вольовою особистістю, яка вірить у себе, вірить в інших і в закономірності. Його воля стає проти пристосуванства, проте не бунтівна, а зважена та критично осмислена. 

5. Через розуміння того, що наша поведінка тією чи іншою мірою здатна впливати на світогляд та поведінку інших, лідеру притаманне внутрішнє спонукання своїм прикладом показувати іншим людям необхідність віри у себе, у власний життєвий шлях. 

1. Лідерство не означає необхідність бути найкращим. 

Лідерство – це більшою мірою про усвідомлення відповідальності, ніж про поділ за «якістю». Лідер – це той, хто йде своєю дорогою, не боячись реалізовувати своє покликання. 

2. Лідерство як цінність не слід пов’язувати з можливістю буквально очолювати групу чи вести за собою. 

Лідер – це не той, хто будь-яким способом збирає інших довкола своєї персони, це не про популярність, а про вміння бути гідним прикладом. Насправді лідерство якраз означає усвідомлення етичного тягаря бути у чомусь зразком для інших, позитивно впливати на них з тим, щоб суспільство постійно перебувало у процесі самовдосконалення та самоочищення. Тож лідерство не означає керівництво особи будь-якою групою, підрозділом, органом або державою, адже тоді очолити злочинне формування теж виглядало б чимось гідним поваги. 

3. Лідерство не слід вважати справою обраних, тих, хто володіє харизмою, має певні вроджені риси характеру. 

Лідери не обов’язково мають збирати довкола себе юрби послідовників. І сором’язлива дитина здатна бути лідером, адже напевне володіє позитивними якостями (цілеспрямованість, зосередженість, неконфліктність), які від неї можуть перейняти інші, для кого вона у певному сенсі є маяком. Тож у здоровому суспільстві лідерство має становити буденну реальність для кожного. Звичайно, завжди будуть ті, кому легше передавати іншим інформацію про своє світобачення, й ті, кому це вдається не одразу. Однак, коли діти розумітимуть, що вони всі - лідери свого життя (з англ. «to lead one’s life» - «вести своє життя») незалежно від популярності чи впізнаваності серед інших, рівень їхньої відповідальності за сказане та зроблене виросте у рази. Зрештою, лідер — це той, хто бере на себе відповідальність змінювати у кращий бік принаймні своє локальне середовище. 

• Учні розуміють, що, незважаючи на свій вік, вони, а не їхні батьки чи вчителі, мають відповідати за свою поведінку. Розуміють, що кожен з них у тому чи іншому сенсі є прикладом для інших. 

•  Учасники освітнього процесу заохочують одне одного до пошуку компромісу у конфліктних ситуаціях, адже розуміють, що лідер не живиться напруженістю у конфлікті, а перетворює її у ресурсність для обох сторін. 

• Помітивши ознаки лідерства у класі за певними учнями, вчитель намагається прямо чи опосередковано донести до них думку про важливість для справжнього лідера бути носієм хороших рис замість того, щоб у житті використовувати прихильність інших задля досягнення своїх недобрих цілей. 

• Вчитель, якого образив один із батьків, позивається на нього до суду з метою захисту своєї гідності. 

• Підліток не зважає на умовляння однокласників «відірватися» з допомогою алкоголю чи більш шкідливих речовин, вважає себе вищим за такий рівень організації дозвілля. 

• Батьки усвідомлюють свою первинну роль у прищепленні їхній дитині самодостатності, впевненості у собі, відповідальності за інших. 

• Адміністрація обстоює інтереси закладу та педагогічного колективу перед засновником. Поважає та заохочує здорову ініціативу вчителів у розбудові школи, провадженні шкільного життя. 

• Вчитель намагається відсторонитися від конфліктних ситуацій між учнями, не вживає заходів для їхнього порозуміння та примирення. 

• Адміністрація сприймає особисту думку певних вчителів щодо організації освітнього процесу як наступ на їхні інтереси, дратівливо сприймає аргументи незгодних та водночас позитивно ставиться до тих колег, хто в усьому їх публічно підтримує. 

• Учні надто обережні, бояться помилитися та бути засоромленими, відповідаючи на запитання учителя.

• Батьки не до кінця усвідомлюють свою місію стати належним прикладом для своїх дітей у повсякденному житті, не демонструють зрілості суджень та вчинків. 

• У класі трапляються випадки булінгу: псевдолідер паразитує на прихильності своїх ровесників і для демонстрації своєї грубої зовнішньої сили, а не тонкої внутрішньої, обирає жертву і намагається самоствердитися, використовуючи її. 

• Більшість учнів класу ведуть недбалий спосіб життя, намагаються шкідливими звичками та вульгарною поведінкою довести собі та іншим свою підліткову «крутість». 

• Учні ставлять перемогу у змаганнях понад усе.