1. Бажання особи забезпечити рівновагу у взаєминах «людина-природа» через врахування знань та навичок про охорону довкілля у прийнятті певних рішень або повсякденній діяльності. 

Через контакт з природою дитина вчиться коректно сприймати себе, ототожнювати себе з довколишнім світом, а не відділятися від нього. Людина починає відмовлятися від уседозволеності у своїй поведінці, вчиться аналізувати свої вчинки і, як наслідок, формує в собі культуру поводження з оточенням у широкому розумінні цього слова. 

2. Усвідомлення необхідності співставляти свої рішення та вчинки із вірогідністю створення загроз для довкілля, робити свій вибір на користь природи як вищої цінності для суспільства та умови безпечного майбутнього. 

Екологічно-етична цінність виховує не лише шанобливе ставлення до природи, але й розуміння інших суспільних цінностей – свободи, соціальної відповідальності, гідності, толерантності тощо. 

1. Екологічно-етична цінність не має тлумачитися виключно як необхідність доглядати за довкіллям, не псувати його. 

Зміст цінності передбачає усвідомлення важливості взаємозв’язку між життям людини та природою, залежності безпечного співіснування всього живого від стану навколишнього середовища. Відтак утвердження цієї цінності загалом сприяє приборканню споживацького підходу до ресурсів, які нас оточують, а також формує більш осмислене життя кожного учасника освітнього процесу. 

2. Екологічно-етична цінність не повинна тлумачитися як фіксація на певних радикальних ученнях (як-от, повна відмова від їжі тваринного походження). 

Слід розуміти, що абсолютне заперечення або утвердження певної ідеї, зокрема пов’язаної з новітніми трендами взаємодії з навколишнім середовищем, потребує зваженого, з акцентом на пошуку золотої середини, підходу до розвитку та здоров’я учасників освітнього процесу, особливо коли йдеться про дітей, чий організм лише формується. 

• У школі практикують сортування сміття, збирання макулатури тощо. 

• Учні та батьки спільно беруть участь у прибиранні окремих об’єктів свого міста, села, проводять іншу волонтерську діяльність. 

• Батьки у повсякденному житті заохочують дітей бережливо ставитися до споживання природних ресурсів, електроенергії тощо. 

• У закладі організовують екологічні флешмоби, учні беруть участь у прокладанні туристичних маршрутів та екостежок. 

• У школі облаштовано контейнери для відпрацьованих акумуляторів, батарейок, які учні та вчителі приносять з дому, організовано здають зібрані елементи живлення у відповідні центри утилізації. 

•  Учасники освітнього процесу беруть активну участь в акції «Посади дерево життя». 

• Учні за завданням вчителя або ініціативно створили карту особливо забруднених місць свого краю та звернулися до органів місцевого самоврядування з проханням винести цю проблему на сесію міської ради. 

• Учні неохоче дотримуються чистоти у класі, не доглядають належним чином за куточком живої природи, не усвідомлюють значення цього для себе та своїх ровесників. 

• У закладі майже не проводяться заходи із підвищення екологічної компетентності учнів. Діти сприймають такі заходи як формальні, не долучаються емоційно. 

• Батьки у повсякденному житті не шанують природу, наприклад, залишають сміття у лісі після сімейного дозвілля. 

• Дітей у сім’ї виховують у дусі «я – центр Всесвіту», природа розуміється як споживацький ресурс. 

•  Учасники освітнього процесу у приватних розмовах висловлюють занепокоєння щодо стану довкілля, проте не дбають про нього настільки, наскільки могли б (знаходячи виправдання на кшталт «а що я один можу змінити?», «все сміття потім скидають на одне звалище» тощо). 

• Випускниця звернулася до учнів класу з проханням утриматися під час останнього дзвоника від випускання голубів і повітряних кульок у небо (навівши аргументи, що матеріал кульок не розкладається, потрапляючи у річки і моря, птахи заплутуються в рештках кульок, втрачають здатність харчуватися й помирають). Хоча частина однокласників пристала на бік учениці, втім, більшість назвали це зайвим драматизмом.